Ми з Вами, як хороші батьки, бажаємо, щоб наші діти у майбутньому жили добре. Ми хочемо, щоб вони здобули чудову високооплачувану і затребувану професію, влаштувалися в житті, стали успішними і щасливими. Ми, батьки, дуже сподіваємось, що наші діти не будуть повторювали наших помилок, що вони скористаються нашими досвідом та знаннями.
І часто нам все ж-таки вдається схилити дитину до мудрого (у лапках) рішення. І ми втішаємось, що приблизно на 10 років майбутнє дитини нами забезпечене, що він або вона їх витратить не на щось погане і безглузде, а на інститут, практику і стажування. А далі… далі, коли подорослішає, то вже нехай сам вирішує, чи продовжувати будувати кар’єру, чи кардинально змінювати щось у своєму житті. Щоправда, ці 10 років – найкреативніші, найенергійніші і найцікавіші – витрачаються на досягнення чужих цілей та бажань, на набуття непотрібного досвіду та знань.
Перший Український космонавт, який народився в невеличкому селі на Буковині, Леонід Каденюк, у своїй книзі «Місія – космос» писав, як важливо завжди пам’ятати про власну мрію, особливо – обираючи свою майбутню професію. Однак, спираючись на своє уявлення про світ і на свої матеріальні можливості, ми, батьки, часто сприяємо тому, що наші діти відмовляються від своєї мрії. І, як і багато хто з нас, одного разу у віці 35-45 років, вони запитають себе, згадуючи про втрачені 10 років: хіба такого майбутнього я хотів, чи в цьому є сенс мого життя?
